Валерій Побідаш

'...Пам'ятаю, коли я був ще підлітком: виходжу на вигін біля річища дніпровського. Зорі у небі, зорі - у водах затоки поміж білих-пребілих лілій. Дівчата у весняних вінках, парубки у святкових вишиванках збираються в коло, і над дніпровською долиною лине журлива пісня-сповідь:

Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий,
Чому ти, мій Дніпре, чому ти мовчиш?
Щось маю сказати, дещо й розпитати
І ласки для серця у тебе спитать...

І мені здавалося, що то не просто поетично-пісенний образ, а правдива розмова засмученої душі з правічним Дніпром-Славутою, і що все довкола - латаття на водах, лози на піщаних кручах, зірки в дивоколі, заквітчані дівчата та їхня мелодійна туга - то нерозривне, спільне дійство народного серця, котрому нема кінця. Бо й справді: прислухаємося, а з Правобережжя, від круч, де розташоване старовинне село Витачів, долинає інша пісня-діалог:

Ой у полі дві тополі,
Одна одну перехитує,
А в козака дві дівчиноньки,
Одна одну перепитує...

Потоки співу зустрічаються над долиною Дніпра, і не заважають вони один одному, а сплітаються в калейдоскопічну спіраль такої краси, що перед нею меркнуть академічні опери та ораторії в театрах і філармоніях.

Уже пізніше, коли я почав розмірковувати над космічним покликанням і прийдешнім людства, виник такий образ: десь у Всесвіті мають бути мислячі істоти, котрим не треба радіоприймачів чи потужних пристроїв, щоб чути наше слово, пісню, думу, вони мають такі тонкі прилади, що отой мелодійний потік, про який ми згадали, долинає до них у цілості, неушкодженості, в чаклунському консонансі, в найвищому духосинтезі.

Уявіть таке диво: Земля випромінює не лише в інфраспектрі чи у видимому промінні, у тепловому, в радіо, нейтрино чи ще там якомусь фізичному діапазоні,- наша Планетарна Матінка радує далекі світи тисячоголосим хоралом любові й ніжності, сумніву й пошуку, роздумів і знахідок...'

(Олесь Бердник,  'Де ви, кобзарі?')

Валерій Побідаш

За царя Гороха…

Пропоную Вашій увазі давнішні згадки про Витачів, які мені колись вдалося вибрати в ЦДІА (Центральний державний історичний архів УРСР у м.Києві, вул. Солом’янська, 24)  в липні 1991 року.

1709   Универсал гетмана Скоропадского И. киевскому митрополиту Иоасафу Крюковскому о подтверждении прав собственности на с.Витачев.                                       (Киевская губернская канцелярия, 1709, копия 1756)

1732   С.Витачеве, Київської сотні, Київського полку. Про належність Київському Софійському монастирю с.Витачеве…                                                                                    (Генеральна військова канцелярія)

1749   Про кількість оподаткованих дворів в с.Вітачові, їх належність, майновий і становий поділ та величину зібраного з них консистентського податку з расположенія Київського полку від 19 вересня 1749.                                                                                                                       (Генеральна військова канцелярія)

1749   Про належність Київському Софійському кафедральному монастирю підданих в с.Витачеві … листопада 1749.                                                                                                     (Генеральна військова канцелярія)

1752-1754   Про кількість платників консистентського податку у с.Витачеві, їх належність, та майнове і станове розшарування.                                                                  (Генеральна військова канцелярія)

1753   Сведения о принадлежности Киево-Софиевскому монастырю с. Витачева.   (Киевская губернская канцелярия)

1761   Сведения о принадлежности Киево-Софиевскому монастырю с. Витачева.   (Киевская губернская канцелярия)

1767, травень   Села Витачів, Жуківці, Київської сотні, Київського полку. Втеча 9-ти родин підданих Києво-Софійського кафедрального монастиря.                                                    (Генеральна військова канцелярія)

1776   Сведения о принадлежности Киево-Софиевскому монастырю с. Витачева.   (Киевская губернская канцелярия)

1802   С. Витачев, Киевского уезда Киевской губернии. О расположении войск в с.Витачев. Из рапорта Киевского земского исправника от 8 января 1802 г.                                             (Киевский военный  губернатор)

1803   О появлении саранчи в с.Витачев. Из ведомостей о происшествиях в Киевской губернии.                                                                                                                                            (Киевский военный  губернатор)

1835, 8.III – 16.VI   Дело по жалобе казённых крестьян с.Витачев Махненковых на Киевский уездный суд за медленное решение дела о неправильной продаже обществом их участка земли крестьянину Нещеренко.                                                                                (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1835   Сведения о всех казённых угодьях в с.Витачев.                                                     (Киевское губернское управление государственного имущества)

1841   Сведения о числе казённых крестьян мужского пола, количестве земли, сумме долгов и доходов имения в с.Витачев.                                                                                     (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1842   Ведомость о количестве населения в с.Витачев, числе земли и о доходах.      (Киевская Палата государственного имущества)

1848, 11 января – 1849, 26 декабря   Дело о постройке церквей в Киевской, Подольской и Волынской губерниях, в том числе и в с.Витачеве.                                   (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1850   Об эпидемии кори в государственном Витачеве. Рапорт Киевского земского суда от 14 марта.                                                                                                                                           (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1852   Об уничтожении градом и бурей посевов на полях крестьян с.Витачева. Рапорт Киевского окружного начальника государственного имущества от 27 мая.                  (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1854 

Валерій Побідаш

1857   Сведения о принадлежности Витачева казне.                                                   (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора, полицейская часть)

1857, 30 августа   Дело о смерти 11летнего крестьянского мальчика Пащенко С. после избиения его крестьянином с.Витачев Отроком Т. , у которого он находился в наймах.  6 сентября – 14 октября 1857 года.                                                                                                    (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1860   Сведения о числе населения и количестве земли в казённом имении Витачеве (Киевское губернское управление государственного имущества)

1860   Ведомость об открытии в с.Витачеве церковно-приходского училища и количестве учащихся.                                                                                                                                           (Киевская духовная консистория)  

1860   Дело о проведении поверочной люстрации Витачевского казённого имения 24-30 июня. Помощник люстратора Демидовский.                                                                              (Киевское губернское управление государственного имущества)

1862-63   Дело о проведении поверочной люстрации Витачевского казённого имения 17 августа 1862 – 2 января 1863.  Люстратор казённых имений Савинич.                                (Киевское губернское управление государственного имущества)

1866   О преобразовании села в волостной центр.                                                         (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1868   О разрушении всех мостов после сильного дождя. Из представления Киевского гражданского губернатора                                                                                                         (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора, полицейская часть)

1868-72   Дело о проведении поверочной люстрации Витачевского казённого имения.  Люстратор казённых имений Богословский.                                                                                (Киевское губернское управление государственного имущества)

1880   О количестве населения. Из ведомости распределения волостей на мировые участки.                                                                                                                           (Управление попечителя Киевского учебного округа)

1886  Дело об образовании из селений Витачев, Стайки, Стрытовка, Халепья особой волости под названием Стайковской. 12 ноября 1886 – 10 февраля 1889.                       (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора)

1896-97   Дело о постройке купцом Чернояровым 2х кирпичных заводов в д.Халепья и с.Витачеве на берегу р.Днепр. 11июня 1996 – 18 сентября 1997. 

1898   Дело о разрешении купцу Мозговому построить на берегу р.Днепр у с.Витачева кирпичный завод. 31 января – 29 мая.

1907   О наличии в с.Витачев кирпичного завода с указанием владельца. Из списка промышленных предприятий Киевской губернии.                                                                 (Старший фабричный инспектор Киевской губернии)

1911    Сведения о кирпичных заводах в с.Витачеве. Из списка фабрик и заводов Киевского уезда.                                                                                                                                (Киевское губернское жандармское управление)

1914   Рапорт Киевского уезного исправника Киевскому губернатору от 19 мая о забастовке рабочих кирпичного завода в с.Витачеве. Требовали увеличения заработной платы.                                                                               (Киевское губернское жандармское управление)

1914   Переписка с фабричным инспектором Киевской губернии об открытии в с.Витачеве  кирпичного завода. 3-13 июня.                                                                                                          (Старший фабричный инспектор Киевской губернии)

1914, 12 мая   О забастовке рабочих на кирпичном заводе Мозгового в с.Витачев. Из донесения начальника Киевского губернского жандармского управления от 10 июля (подлинник).                                                                                                                                    (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора, секретная часть)

Автор висловлює вдячність за сприяння в пошуку матеріалів п.Зої Гісцовій, колишньому директору ЦДІА.

Валерій Побідаш

 З історії рідного краю.

 Витахолм – вогонь на холмі.

Письменник Іван Білик в історичному романі «Меч Арея» висуває концепцію, що Витачів був першостолицею нашої першодержави над Дніпром, званий тоді Роднем; що Київ став столицею значно пізніше, при започаткуванні полянської Русі.

Першу писемну згадку про Витачів знаходимо року 957 в книзі Костянтина VII Багрянородного «Про управління державою». «В червні місяці, починаючи рухатись по річці Дніпру, вони (човни русів)  спускаються до Витачева, приналежної Русі фортеці. Почекавши там 2-3 дні, поки підійдуть всі човни, вони вирушають в дорогу і спускаються по названій ріці Дніпру»  - такий напис зроблено в книзі імператором Візантії про його подорож Дніпром до Києва. Причиною заснування Витичівської фортеці за княжої Русі була потреба контролю над однією з головних переправ на Дніпрі – Зарубинським бродом. Експансіоністська активація кочових орд спонукала до фортифікаційної розбудови города-порту: площа міста, як на ті часи, була дуже велика – 80 гектарів.

Укріпленими стінами оперезали витачівці не лише центральну частину міста – дитинець, а й прилеглу – т.зв. «твердь», що її навколишні жителі використовували як схованку під час небезпеки. Захисні споруди були дерев’яними зрубами, зверху надбудовували дерев’яну стіну. Особливу увагу приділяли в’їздові до фортеці, додатково укріпивши його баштою. Другу башту поставили ближче до Дніпровського схилу, використовуючи її для нагляду за переправою. З висоти цих башт – сигнальних веж, - проглядалося все довкілля. Дитинець забудували житловими та господарськими спорудами, тут жила знать і військова верхівка, ремісники ж і землероби селилися на посаді.

Порт Витичів був митницею Руської держави на шляху «з Варяг у Греки». Біля його стін траплялися сутички русичів з вікінгами. В Норвегії, на знаменитому камені Алстадському, поставленому на початку ХІ ст., викарбувано напис: «Енгле спорудив цього каменя в пам’ять про Туралде, свого сина, який знайшов смерть у Витахолмі, між Устахолмом і Гарда». Гарда – по-скандинавськи називали Київ (до речі, Русь варяги звали Гардарікою, землею міст, городів), у півсотні верств від якого  загинув син варязького короля Енгле, Туралде. Витахолм («вогонь на холмі, пагорбі») знаходився між Гарда і Устеш, біля Зарубинського броду. Факт, що в порту Витичівської фортеці загинув син норвезького короля підтверджує: смерть молодого норвезького конунга сталася тому, що тоді у варязьких авантюрників не було згоди з місцевою людністю.

На початку ХІ ст. життя у Витичеві почало потроху пригасати. Оборонні функції перебрав на себе Треполь, як центр удільного Трипільського князівства. В другій половині ХІ ст. з’явився новий жорстокий ворог руського народу – половці. Перед Великим  Київським князем Святополком Ізяславичем постало найважливіше завдання захисту Вітчизни. За розпорядженням князя на всіх важливих переправах піднялися фортеці. Виникла необхідність прикрити і «Витичівський брід».

1095 року половці підступили до Юр’єва (нині Біла Церква). Літопис повідомляє: «Прийшли половці за Рось, люди тікали до Києва. Святополк же звелів закладати місто на Витичевій горі над Дніпром, і за своїм іменем назвав його Святополчим містом». Був закладений город «на Витичевім холмі», куди переселилися юр’ївський єпископ Марин, церковна катедра і всі юр’ївчани. Так в кромішну годину дикого розгулу степовиків з’явився на витачівському узгір’ї город Святополч (Новгород Святополчів).

 Ефективному опорові половецькій силі перешкоджали «братні сутолоки» руських князів. Нарешті вони зрозуміли, що без спільних зусиль їм не вдасться приборкати знавіснілих степовиків. Почали зустрічатися на своїх з’їздах: в Городку(1097), у Витичеві(1100), Золотчі(1101), Долобську(1102). Літописець повідомляє, що Витичівський з’їзд скликано з ініціативи Володимира Всеволодовича (Мономаха). «В літо 1100. Тридцятого серпня у Витичах зібралися в одне коло всі брати – Святополк київський, Володимир Мономах переяславський, Олег чернігівський…» пекучою справою було на з’їзді подолання спорів між князями і встановлення миру за всяку ціну. З’їзд був свого роду державною радою, на якій винесено було найважливіші рішення.

…Місце,що вибрав князь під забудову свого Святополча, відповідало всім вимогам тодішньої фортифікації: схили пагорба для надання ще більшої стрімкості додатково підрізали, по краю площадки насипали вал, на ньому возвели кріпосну стіну. Система укріплень включала декілька оборонних башт, нижня частина яких, очевидно, мала житлове призначеня. Дві башти досліджено 1962р. експедицією Б.О.Рибакова, третю відкрито в 1989 році в південно-східній частині городища. Площа башти 12 кв.м., глибина – 3,5 м від сучасної поверхні. Башту в свій час було перебудовано: знесено центральний стовп, замінено кутові. Судячи за залишками, башта мала декілька ярусів. Нижній, що був заглиблений в землю, був призначений для зберігання припасів: тут знайдено вкопану в лес амфору, фрагменти ще від кількох. Підлога від центру підвищувалась в напрямку стін, де утворювала виступи, на які вкладались перші колоди. Могутні кутові стовпи (до 0,7 м в діаметрі) та півметрової товщини стіни свідчать, що в конструкції башти існувало щонайменше, ще 2 яруси – напівзаглиблений і верхній – бойова площадка. Досліджено також ряд зрубних жител на підвалах, господарські будови. Заглиблені підвали не опалювались, печі розміщували у верхній частині жител.

Під час розкопок вдалось одержати різноманітний матеріал. Це – різний за формою та призначенням керамічний посуд, уламки скляних кубків та посудин, спорядження верхового коня, зброя (наконечники списів та стріл, сокира), прикраси (скляні браслети, сережки, підвіски), побутові речі (ключі, замки, ножі та ін.). Особливо необхідно відзначити чудової збереженості свинцеву печатку протопроедра Євстафія та набір писал (інструментів для писання по восковій табличці): залізне, бронзове та бронзове зі срібленням нижньої, робочої частини та золоченням верхньої, додатково прикрашеної триколірним орнаментом з перегородчатої емалі.

Процес розвитку міста був перерваний на початку ХІІІ ст. – на Русі з’явились монголи. В 1223 році, після битви на річці Калка, «татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли і дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами і побили їх усіх».

Так закінчилась майже 130-літня історія міста Святополча. Живі заховали загиблих, але відбудувати розгромлене місто у них не було змоги: через деякий час на Придніпров’я прийшла багатотисячна орда хана Батия, яка погромила всі міста Київської Землі.

На всій Київщині не знайдеться жодного поселення, яке б мало на своїй території  залишки двох фортець періоду Київської Русі, як це має Витачів, на його древніх «холмах». Тож не випадково у 90-х роках нинішнього столітття сюдизачастили представники Української Духовної Республіки. 1990 року на «Витичевім холмі» було споруджено каплицю (за проектом Т.Г. Шевченка) і закладено камінь, який  повідомляє, що на древньому городищі буде побудовано «храм України-Матері». 1992 року на цьому ж «холмі» поставлено вітряка. Будівельними роботами опікувався лідер  Духовної Республіки Олесь Бердник..

Про створення на «Витичевому холмі» історико-археологічного комплексу слід було б подбати не тільки Духовній Республіці. В наступному 1995 році виповниться 900-річчя з часу заснування Святополчевого Новгорода…  

Юрій Домотенко, краєзнавець.       

                Газета «Обухівський край», 1994 рік.

Валерій Побідаш

«…Руси, зазвичай в червні місяці, починаючи рухатись по річці Дніпру, човнами спускаються до Витичева, приналежної Русі фортеці. Почекавши два-три дні, поки підійдуть всі човни, вони вирушають в путь і спускаються по названій ріці Дніпру» - такий запис було зроблено в середині Х ст. візантійським імператором Константином Багрянородним  в трактаті «Про управління державою». Так одне з найбільших міст слов’янської держави Русі стає відомим у навколишньому світі.

Тут необхідно відзначити, що азійські степи не лише століттями, а й тисячоліттями, вихлюпували на Східну Європу хвилю за хвилею численні кочівницькі племена. У VIII – Х ст. це були печеніги. В боротьбі за життєвий простір печенізька кіннота прокочувалась по слов’янських землях, залишаючи по собі сльози та руїни. Під час переправ з одного берега Дніпра на другий, кочівники користувались добре відомими з давнини бродами. Найближча до Києва переправа знаходилась якраз у тих місцях, про які йде мова. Необхідність її контролю була основною причиною заснування тут фортеці. Збудували її швидко. Назвали, як було прийнято на Русі, на честь засновника, в даному випадку – Вітічів. Площа міста була дуже великою – до 80 гектарів. Кріпосними стінами оперезали не лише центральну частину міста – дитинець, а й прилеглу, - т.зв. «твердь», яку навколишні жителі використовували як схованку під час небезпеки. Фортифікаційні споруди були досить потужними: земляний вал укріплювався дерев’яними зрубами, зверху надбудовували дерев’яну стіну. Особливу увагу приділяли в’їзду у фортецю додатково укріпленому баштою. Другу башту поставили ближче до Дніпровського схилу, використовуючи її для нагляду за переправою. Дитинець забудовували житловими та господарськими спорудами, тут жила феодальна та військова верхівки. Ремісники і землероби оселялись на посаді.

Це місто проіснувало до початку ХІ століття, коли з невідомих поки причин життя на ньому поступово вгасає. Можливо, однією з причин занепаду фортеці була стабілізація на той час зовнішнього становища Русі: печеніги були розбиті руськими дружинами. Але тиша на Руській землі була недовгою. Другою половиною ХІ століття позначає літописець з’яву нового жорстокого ворога руського народу – половців. Знову на просторах Русі лилася кров, знову палали міста і села. Перед Великим київським князем Святополком Ізяславичем постало найважливіше завдання захисту Вітчизни, від розв’язання якого залежало життя всього народу. За розпорядженням князя в дуже короткий термін на всіх важливих дніпровських переправах піднялись могутні фортеці – «сторожові гради». Залишки їх і по сьогодні привертають увагу в м. Ржищеві (давньоруське місто Іван), с. Балико-Щучинці (Чучин) біля колишнього села Зарубинці (Заруб), Каневі. Знову виникла необхідність прикрити «витичівський брід». Під 1095 роком літописець відмічає: «у сей же рік прийшли половці до города Юр’єва (сучасне місто Біла Церква – Н. Б.) і стояли навколо нього все літо, мало не взяли його, та Святополк викупом замирив їх. Половці, однак прийшли за ріку Рось, а юр’євці вибігли із города  і прийшли до Києва. Святополк тоді повелів рубати город на Вітічевому пагорбі , нарікши його своїм ім’ям – Святополч. І наказав він єпископу юр’євському Маріну з юр’євцями сісти тут і засаківцям (що жили за Саковим) і іншим з других городів». Нове місто дещо відрізнялось від попереднього.  Вдосконалений за останні роки спосіб возведення фортець вимагав розміщення їх у важкодоступних місцях – серед ярів та лісів. Місце, що його вибрав Святополк під забудову, відповідало всім вимогам. Схили пагорба для надання ще більшої стрімкості додатково підрізали, по краю площадки насипали вал, на ньому возвели кріпосну стіну. Система укріплень включала декілька оборонних башт, нижня частина яких, очевидно, мала житлове призначеня. Дві башти досліджено 1962р. експедицією Б.О.Рибакова, третю відкрито в 1989 році в південно-східній частині городища. Площа башти 12 кв.м., глибина – 3,5 м від сучасної поверхні. Башту в свій час було перебудовано: знесено центральний стовп, замінено кутові. Судячи за залишками, башта мала декілька ярусів. Нижній, що був заглиблений в землю, був призначений для зберігання припасів: тут знайдено вкопану в лес амфору, фрагменти ще від кількох. Підлога від центру підвищувалась в напрямку стін, де утворювала виступи, на які вкладались перші колоди. Могутні кутові стовпи (до 0,7 м в діаметрі) та півметрової товщини стіни свідчать, що в конструкції башти існувало щонайменше, ще 2 яруси – напівзаглиблений і верхній – бойова площадка. Досліджено також ряд зрубних жител на підвалах, господарські будови. Заглиблені підвали не опалювались, печі розміщували у верхній частині жител.

Під час розкопок вдалось одержати різноманітний матеріал. Це – різний за формою та призначенням керамічний посуд, уламки скляних кубків та посудин, спорядження верхового коня, зброя (наконечники списів та стріл, сокира), прикраси (скляні браслети, сережки, підвіски), побутові речі (ключі, замки, ножі та ін.). Особливо необхідно відзначити чудової збереженості свинцеву печатку протопроедра Євстафія та набір писал (інструментів для писання по восковій табличці): залізне, бронзове та бронзове зі срібленням нижньої, робочої частини та золоченням верхньої, додатково прикрашеної триколірним орнаментом з перегородчатої емалі.

Процес розвитку міста був перерваний на початку ХІІІ ст. – на Русі з’явились монголи. В 1223 році, після битви на річці Калка, «татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли і дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами і побили їх усіх». Так закінчилась майже 130-літня історія міста Святополча. Живі заховали загиблих, але відбудувати розгромлене місто у них не було змоги: через деякий час на Придніпров’я прийшли багатотисячні війська хана Батия, які погромили всі міста Південної Русі.

Але життя на витачівських кручах не завмерло. Героїчними зусиллями прадіди нинішніх витачівців знову й знову піднімали з попелу свої житла. Змінюючи протягом віків свій вигляд, зазнавши злети і падіння, Витачів з надією дивиться в майбутнє. І як мало змінилась назва стародавнього населеного пункту – Вітічів – Витачів, так же мало змінились характери людей,коріння яких проростає від хоробрих захисників землі Руської, працелюбних і веселих землеробів, ремісників. У широких планах по відтворенню села одним із важливих завдань витачівці визнали створення музею. В зв’язку з цим влітку 1989 р. силами Інституту археології АН УРСР на кошти Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури у Витачеві працювала археологічна експедиція…. Адже на всій Обухівщині не знайдеться жодного населеного пункту, який би мав на своїй території залишки двох фортець періоду Київської Русі, жодного населеного пункту, життя в якому простежується на протязі багатьох сотень років….